Разом у житті й у навчанні або як допомогти, не нашкодивши

Stock_000007678220XSmall_father_son_homework «Ми часто допомагаємо своєму сину робити уроки, - розповідали батьки п`ятикласника Дмитрика, - але нас хвилює питання, наскільки це все ж таки педагогічно? Синові не подобаються уроки малювання і, як наслідок, він став отримувати низькі оцінки. Мати почала малювати разом з ним – сама захопилась і сина розворушила: він почав намагатися намалювати сам. Результат: у щоденнику з`явились високі бали. Синові це сподобалося, і тепер він увесь час просить допомагати йому. А чи потрібно? Ці ж оцінки наполовину батьків…»  

 

Батьки допомагають своїм дітлахам спочатку гратися ляльками, потім прибирати у дитячій кімнаті, а згодом – виконувати домашні завдання, отримані у школі. Більшість батьків вважають таку допомогу природною, але деякі з них сумніваються в її доцільності.

 

Жінка розгортає альбом і показує дуже гарний малюнок аквареллю. На ньому зображено горду червоно-синю Жар-Птицю. Птах здіймається над зеленим пагорбом на тлі блакитного неба з легкими білими хмаринками. На шкільній виставці цей малюнок посів перше місце. Мати всміхається, в її очах ніжність і одночасно стурбованість. Адже цей витвір однаково належить обом - матері ті її сину-школярику.

 

Розмовляючи з цією жінкою, розумієш, що чудовий малюнок є відображенням теплих стосунків двох люблячих, близьких один одному людей. Адже допомагати власній дитині – не лише обов`язок батьків, а й унікальна можливість якомога повніше виявити свою любов до неї. Але це не означає повністю позбавити своє чадо зусиль приймати рішення, долати труднощі, конструктивно переживати складні життєві ситуації.

 

ДОПОМОГАТИ – це значить у важкі моменти підтримувати дитину, створюючи необхідні тимчасові «підпірки», використавши які, вона зможе далі «пересуватися» по життю самостійно, з вірою у власні сили.

 

Поступово послаблюючи свій вплив на ті чи інші ситуації, батьки зміцнюють уміння дитини, підлітка, юнака долати труднощі, самостійно жити, брати на себе відповідальність. Так людина, зростаючи, починає жити власним життям, активно використовуючи свої можливості.

 

Батьки повинні відчути момент, коли дитину можна й потрібно залишити наодинці з проблемами (самим залишаючись начебто «в тіні», але поруч, недалеко, готовими у будь-який момент прийти на допомогу), щоб вона могла зважити свої можливості, здібності, залучити особистий досвід і направити все це на здійснення свого творчого задуму, виконання актуального життєвого завдання.

 

В описаному випадку захоплена малюванням мама дає можливість сину зробити свій внесок у спільний малюнок, забезпечуючи тим самим таку необхідну у дитячому та підлітковому віці спільну діяльність з дорослими, яка дозволяє проявити дитині самостійність, незалежність, відповідальність. Цінним є й те, що здатність бачити, засвоювати і передавати прекрасне створює між близькими людьми надзвичайну ауру творчості.

 

Допомагати дитині в навчанні потрібно. Це важливо, тому що вчитель на уроці не завжди встигає приділити достатньо уваги усім учням. І щось з того, що викладають у школі, для деяких дітей залишається незрозумілим, незасвоєним. Крім того, на уроках, зазвичай, бракує часу для відповідей на силу-силенну дитячих «чому?».

 

Головне завдання батьків – допомогти дитині у навчанні, щоб вона отримувала від цього процесу задоволення, аби навчання не перетворилося на зубріння та зобов`язалівку, а було захоплюючою пізнавальною грою для «чомучок» причому, будь-якого віку.  Для дітей, так само як і для дорослих, є чимало запитань, непізнаних таємниць, які так легко відкривати разом з допитливими і жагучими до відкриттів дітьми.

 

Виконуючи разом з дитиною домашнє завдання, ви не лише допомагаєте їй заповнити прогалину в знаннях, а й даєте можливість відчути впевненість у власних силах, готовність до подолання труднощів на наступному уроці, допомагаєте викликати зацікавленість до навчального предмету, який, можливо, ще вчора не подобався.

 

До речі, з «легкої батьківської руки» у дитини можуть розвиватись нові здібності, нове бачення звичних речей. Так, дитина може вперше відкрити для себе, що на аркуші паперу можна зобразити вітер і хуртовину, а будинок стане більш природним, якщо на малюнку не будуть чітко й виразно окреслені геометричні форми.

 

«Ось, як мене навчила мама! – з неприхованою радістю показує восьмирічна дівчинка свій малюнок, на якому зображене обличчя юної дівчини. – А раніше ніс я малювала «гачком», а очі без вій. А ось так малює мама. Гарно! Я хочу навчитись малювати ще краще. І не тільки людей, а й тварин. І обов`язково сама. І по-своєму». Таку спрямованість на пошук «свого» дає приклад дорослого, його підтримка будь-яких спроб дитини у самовираженні.

 

Атмосфера любові, порозуміння, захищеності необхідна кожній людині, особливо маленькій, і особливо в складних для неї ситуаціях. Невирішена ситуація може перетворитися на психотравмуючу, а ваше ігнорування проблеми – зародити у дитини почуття непотрібності, відчуження, самотності, розпачу («Мені так тяжко, а вони цього не розуміють… Хто ж мені тоді допоможе?..»).

 

 У цьому контексті, дорослому слід поступово і виважено обмежувати свою допомогу дитині. Трапляється, що батько, почувши поради товаришів або взагалі сторонніх «благодійників», раптово кажу своєму синові: «Мені так набридло тобі допомагати! З цього часу все виконуватимеш самостійно, адже ти вже дорослий!». І малий залишається наодинці з усіма своїми труднощами, які до сьогодні так спокійно і впевнено долалися разом з татом. У непідготовленої до цього дитини це може викликати болісні переживання (у тому числі такі, як: «мене вже не люблять», «я чимось завинив»), страх невдачі, невпевненість у собі. Краще попередити сина чи доньку про необхідність частіше й частіше виконувати завдання самостійно, не позбавляючи їх надії на допомогу, яка є проявом, перш за все, батьківської любові, яку не можна замінити ніякими закликами, вимогами і обмеженнями, якими б виправданими, з точки зору виховання, вони не вважались. Необхідно зазначити ще один момент: небайдуже ставлення батьків до життя і навчання своїх дітей, безпосередня участь у їхніх справах і спільне переживання перемог і невдач допомагає самим дорослим у становленні й утвердженні своїх людських якостей.

 

Дорослий, допомагаючи своїй дитині, проявляє себе як особистість, котра самореалізується, розкривається, виявляє свої найкращі сторони як людина, творча особистість, майстер, актор, філософ, поет, дослідник тощо.

 

Зверніть увагу, з яким захватом дитина спостерігає за батьком (мамою, старшим братом, дідусем), котрий захоплено розповідає про свої дитячі пригоди, демонструє на кухні найпростіші хімічні досліди з наявними завжди під рукою водою, цукром, содою, оцтом та ін.. Мати, скажімо, може постати самобутньою художницею, на подив самій собі, створюючи в шкільному альбомі свого сина якийсь «шедевр», або талановитою письменницею, яка допомагає своєму школяру разом писати твір про весну. Бабуся може виявитись справжньою майстринею, розкроївши і пошивши разом з онукою дивовижний фартушок за забутим зразком! А діти, спостерігають, дивуються і вчаться думати, переборювати, співчувати, любити і допомагати.

 

Особистий внесок дитини у будь-яку справу спочатку може бути мінімальним. Долаючи труднощі і радіючи досягненням разом з дитиною, дорослі члени родини тим самим забезпечують умови для подальшого розвитку особистості дитини.

Т.С. Гурлєва,

                                                                         Науковий співробітник Лабораторії психології

дошкільника Інституту психології імені Г.С. Костюка,

                                                                   консультант з психології та психотерапії

 

  

 

 

 

 

   

Реклама